©
Лімерицьке мереживо, що виникло у 1829 році в місті Лімерик, визнано важливим елементом нематеріальної культурної спадщини Ірландії. Це мереживо вважається найвідомішим серед усіх ірландських зразків і належить до особливого типу, що сформувався після винайдення машинного тюлю у 1808 році. Це особлива форма ручної вишивки на машинному тюлі — так зване «змішане мереживо», яке, на відміну від «справжнього мережива», не виготовляється повністю вручну. Існують два основні його типи: тамбурне мереживо, що створюється за допомогою гачка, та голкове — шляхом вишивання голкою. Цей витончений і надзвичайно кропіткий вид мистецтва став важливою частиною соціального та економічного життя Лімерика в ХІХ столітті. Цей вид рукоділля згадується в ірландській та світовій літературі, зокрема в романах «Без плаща» Кейт О’Браєн і «Улісс» Джеймса Джойса. Його носили такі відомі постаті, як королева Вікторія та перша леді США Едіт Рузвельт. Мереживо широко використовувалося в церковному вбранні та як декоративний елемент у храмах. У 2014 році композитор Білл Вілан написав концерт для флейти Linen and Lace, присвячений текстильним традиціям. Сьогодні вироби з лімерицького мережива зберігаються в Національному музеї Ірландії, Вікторіансько-Альбертському музеї в Лондоні та Метрополітен-музеї в Нью-Йорку. Місцевий музей Лімерика володіє колекцією з близько 80 зразків мережива, понад 200 шаблонів та іншої супровідної документації. У місті працюють ентузіасти, які продовжують традицію і викладають мистецтво створення мережива в Музеї Ханта, бібліотеці Ґранарі та Центрі дизайну мережива в Кенмарі.
Limerick Lace Recognised as Part of Ireland’s Intangible Cultural Heritage
Limerick lace, which originated in 1829 in the city of Limerick, has been officially recognised as an important element of Ireland’s intangible cultural heritage. Considered the most renowned among all Irish lace styles, it belongs to a unique category that emerged after the invention of machine-made net in 1808. This type of lace is a distinctive form of hand embroidery on machine net — known as “mixed lace” — as opposed to “true lace”, which is made entirely by hand. There are two main types: tambour lace, created using a hook, and needlerun lace, produced by embroidering with a needle. This delicate and highly intricate craft became a significant part of Limerick’s social and economic life in the 19th century. Limerick lace is referenced in both Irish and international literature, notably in Kate O'Brien’s novel Without My Cloak and James Joyce’s Ulysses. It was worn by prominent figures such as Queen Victoria and U.S. First Lady Edith Roosevelt. The lace was also widely used in ecclesiastical garments and as a decorative element in churches both in Ireland and among the Irish diaspora. In 2014, composer Bill Whelan wrote a flute concerto titled Linen and Lace, dedicated to the textile traditions of Limerick and Belfast. Today, examples of Limerick lace are preserved in leading museums, including the National Museum of Ireland, the Victoria and Albert Museum in London, and the Metropolitan Museum of Art in New York. The local museum in Limerick holds a collection of around 80 lace pieces, more than 200 patterns, and related documentation. The tradition continues in the city thanks to dedicated enthusiasts who teach the art of lace-making at the Hunt Museum, Granary Library, and the Lace Design Centre in Kenmare.
433