©
Найвищу польську літературну премію «Ніке» отримав Щепан Твардох з романом «Null» про російсько-українську війну. Через кілька днів цей роман також має вийти в українському перекладі. Буде цікаво почути думки українських читачів, бо вони, очевидно, будуть дуже різні. По-перше. Ні, спочатку «по-нульове». Роман справді добре написаний. Живо, динамічно, деталізовано, з моментами сильної психологічної напруги і біографічними флешбеками і дуже переконливо переданим відчуттям (увага: пишу лише про відчуття) перебування всередині війни. З цікаво написаним головним героєм.
Щепан Твардох, переможець Nike-2026
Ну, тепер уже по-перше. У нас в Україні існує суспільна угода про те, що про бойовий досвід мають писати ті, хто його має. Твардох її порушив. Бойового досвіду у нього нема, лише досвід поїздок на нуль із волонтерською допомогою. Чи цього достатньо, щоб переконливо написати бої, побут на нулі і так далі? Буде цікаво почути думки тих, хто такий досвід має. По-друге. Герой – поляк з українським корінням, чий дід воював в УПА, і цей герой з ностальгією згадує, як дідові бойові побратими збиралися й теревенили про дні їхньої бойової слави – що для сучасного польського автора вже є актом відваги. Герой возить гуманітарку на український фронт, але одного дня вирішує вступити до ЗСУ. І стається це, коли він остаточно розуміє, що його життя розвалилося, а вдома його ніхто не чекає. Ну, така собі мотивація. Чи для іноземця – норм і так? Буде дуже цікаво знати, хто і що про це думає.
По-третє. Образ українського війська і української оборони в романі не те, що двозначний… Якщо не знати контексту і різних сторін української війни з росією, то може скластися враження, що наша оборона – це якийсь хаос, а за спинами кількох безперечно благородних героїв у війську – стіна звиродніння і морального занепаду. Воно не дивно, бо оповідач постійно транслює якісь плітки, а пліткують рідко про щось хороше. Наприклад, про те, як військові одного підрозділу забили до смерті свого замполіта, бо він забороняв їм бухати. Або про те, як оборонці «Азовсталі» ховали їжу від голодуючих цивільних і не ділилися з ними. Або, або… Коротше, буде дуже цікаво знати, хто і що про це думає – зокрема, в контексті нашої культурної дипломатії і ширення у світі позитивної інформації про Україну. А роман уже перекладений на дві мови, і ще кілька перекладів, крім, українського, мають невдовзі вийти.
Wydawnictwo Iskry
Свого часу я написав про роман загалом позитивну рецензію – застерігаючи, що багато речей не компетентний оцінювати. Ми трохи побоювалися того моменту, коли про нашу війну почнуть писати інші – керуючись своїми принципами і використовуючи свою оптику. А оскільки вони безпосередньо не залучені у війну, то, по-перше, не мають тих травматичних больових точок, яких ми свідомо чи мимоволі уникаємо, а по-друге, не зв’язані обов’язком колективної оборони, відповідно, мають більше свободи і можуть собі дозволити писати гостріше, а отже, атрактивніше і, на жаль, потенційно успішніше (у «загальному заліку», а не в межах пільгового тарифу жертв агресії, який нам, хотіли ми того чи ні, призначили, і який вичерпується дуже швидко).
Що ж, здається, цей момент настав, і тепер нам треба про це добре замислитися.
https://www.facebook.com/share/p/1PfSMCTTwQ/
Остап Сливинський, українcький поет, перекладач та літературознавець
Історична довідка: Літературна нагорода «Ніке» (Nagroda Literacka «Nike») — це найпрестижніша польська літературна премія, заснована у 1997 році газетою «Gazeta Wyborcza» та фондом Agora. Популяризує польську сучасну літературу, підтримка живих авторів і творів усіх жанрів (проза, поезія, драма, есеїстика, репортаж). Нагорода: 100 000 польських злотих та бронзова статуетка «Ніке» (авторства Казімєжа / Густава Земли). У травні оголошуються 20 номінацій, у вересні — 7 фіналістів, а переможця називають у першу неділю жовтня.
17