© Heritage Malta
Мальта перенесла частину своєї Венеційської історії додому: у Слімі відбулася десятиденна виставка «Діаманти в необробленому вигляді: дослідницькі процеси в контексті “Немає потреби сяяти», присвячена дослідженням і творчому процесу, що передували створенню національного павільйону на 61-й Венеційській бієнале. Експозиція показала не завершені роботи, а розмови, вихідні матеріали, ескізи, різні варіанти архітектурного планування та експерименти, завдяки яким сформувався проект «Немає потреби сяяти: експерименти в коханні та революції». Разом із виставкою в Слімі представили офіційний каталог павільйону, виданий Skira Arte, з текстами 18 авторів і дослідників.
Художники Мальти
Сам мальтійський павільйон, створений Адріаном М. М. Абелою (Adrian MM Abela), Чарлі Каучі (Charlie Cauchi) та Рафаелем Веллою (Raphael Vella) під кураторством Маргеріти Пуле (Margerita Pulè), побудований навколо ідеї сумніву як активної форми опору. ArtReview звернуло увагу на напруження між національним павільйоном як інструментом культурної дипломатії та сучасним мистецтвом, яке прагне говорити правду владі. Видання описало роботи художників як різні за формою, але об’єднані темами автономії, тілесності, автентичності, міфотворення та нестабільності самої реальності. Artnet своєю чергою представило павільйон як спробу протистояти поляризованому мисленню через «радикальну невизначеність» і відмову від однозначних відповідей.
Heritage Malta
Найдетальніше проект розібрав мальтійський критик Габріель Замміт (Gabriel Zammit) у Times of Malta: він назвав No Need to Sparkle амбітним роздумом про складні взаємини Мальти з ідентичністю, історією та постколоніальним досвідом. На його думку, сила павільйону саме в тому, що він не обіцяє остаточних відповідей і не намагається створити комфортну картину «деколонізованої» Мальти; натомість залишає простір для сумніву, втоми й самоаналізу. Artpaper також відзначило здатність павільйону перетворювати сумнів на метод діалогу: простір, спроєктований за принципом сучасної агори, запрошує відвідувачів не лише дивитися, а й залишатися, розмовляти та переосмислювати власні переконання. У цьому контексті Diamonds in the Rough набуває особливого значення: виставка дозволяє побачити не тільки готову мистецьку заяву Мальти у Венеції, а й інтелектуальний і художній процес, з якого вона виникла.
Heritage Malta
Malta Shows How Its Venice Biennale Pavilion Took Shape
Malta brought part of its Venice story back home. In Sliema, a ten-day exhibition, Diamonds in the Rough: Research Processes in the Context of No Need to Sparkle, offered a behind-the-scenes look at the research and creative process that led to Malta’s national pavilion at the 61st Venice Biennale. Rather than presenting finished works, the exhibition brought together conversations, source materials, sketches, alternative architectural layouts and experiments that shaped No Need to Sparkle: Experiments in Love and Revolution. The exhibition also marked the launch of the pavilion’s official catalogue, published by Skira Arte and featuring contributions from 18 writers and researchers.
The Maltese pavilion itself, created by Adrian MM Abela, Charlie Cauchi and Raphael Vella and curated by Margerita Pulè, is built around the idea of doubt as an active form of resistance. ArtReview highlighted the tension between the national pavilion as an instrument of cultural diplomacy and contemporary art’s aspiration to speak truth to power. The magazine described the artists’ works as formally distinct but connected by questions of autonomy, embodiment, authenticity, myth-making and the instability of reality itself. Artnet likewise presented the pavilion as an attempt to resist polarised thinking through “radical uncertainty” and a refusal to offer straightforward answers.
The most detailed critical reading came from Maltese critic Gabriel Zammit in The Times of Malta, who described No Need to Sparkle as an ambitious meditation on Malta’s complex relationship with identity, history and its postcolonial experience. For Zammit, the pavilion’s strength lies precisely in its refusal to promise definitive answers or offer a reassuring vision of a “decolonised” Malta; instead, it leaves room for doubt, fatigue and self-examination. Artpaper similarly noted the pavilion’s transformation of doubt into a method of dialogue: conceived as a contemporary agora, its space invites visitors not simply to look, but to stay, talk and reconsider their own assumptions. In this context, Diamonds in the Rough takes on particular significance: it offers a view not only of Malta’s finished artistic statement in Venice, but of the intellectual and creative process from which it emerged.
1159