©
Славой Жижек нещодавно виступив з промовою на конференції «Європа-2057», організованій у Римі.
Тема конференції - Майбутнє століття європейської інтеграції (погляд у 2057 рік).
Жижек представив доповідь під заголовком «Ми неминуче наближаємося до кінця світу» (або аналогічні варіації на тему глобальної кризи та кінця звичного світового порядку).
Ключові тези його виступу:
Римський договір (офіційно — Договір про заснування Європейського економічного співтовариства) було підписано 25 березня 1957 року саме в цій будівлі. Де ж ми опинилися сьогодні, через 69 років, разом із Європейським Союзом?
1. «Криза полягає саме в тому, що старе вмирає, а нове не може народитися; у цьому перехідному періоді з’являється безліч хворобливих явищ, fenomeni morbosi».
2. Лінійний процес нашої історії веде до остаточної катастрофи, до самознищення — через екологічний колапс, через неконтрольоване панування штучного інтелекту, через глобальні війни; ці кінцеві точки нашої історії і є справжніми хворобливими явищами.
3. Те, до чого ми зараз поступово, але невблаганно наближаємося, — не що інше, як кінець світу. Але що ж насправді означає «кінець світу»? Коротко: він змінює не тільки локальні події всередині екстреної ситуації, а й координати самої ситуації.
4. Зверніть увагу й на різницю в реакції на оприлюднення файлів Епштейна в Європі та США — вона наочно демонструє цивілізаційний розрив, що відокремлює нас від США: у Європі викриття вже зруйнували багато кар’єр, а в США — нічого серйознішого за скандали у великих ЗМІ. (Можна навіть припустити, що напад на Іран було здійснено, щоб відвернути увагу громадськості від справи Епштейна.)
5. Ворог Росії — просто той, хто не поділяє її цінності. Очевидно, що ці цінності певною мірою поділяють Північна Корея та Афганістан — Росія тут не обманює: повага до «традиційних цінностей» поєднує її з північнокорейською чи талібанською ідеологією у відмові від європейського Просвітництва як від головного зла в історії.
6. Російські державні чиновники підносять ворожість до Європи майже до метафізичного рівня. Антон Аліханов, у недалекому минулому губернатор російського ексклаву Калінінграда, заявив, що Кант, який прожив усе своє життя в Калінінградській області (тобто у Східній Пруссії), має «пряме відношення» до війни в Україні. За словами Аліханова, саме німецька філософія, чиє «безбожжя та відсутність вищих цінностей» почалися з Канта, створила «соціокультурну ситуацію», яка призвела, серед іншого, до Першої світової війни: «Тут, у Калінінграді, ми наважуємося припустити — хоча насправді ми майже впевнені в цьому — що саме в „Критиці чистого розуму“ Канта та його „Основах метафізики моралі“ […] були закладені етичні, ціннісні основи нинішнього конфлікту [в Україні]».Кант, за словами Аліханова, став «батьком майже всього» на Заході, включаючи свободу, ідею верховенства права, лібералізм, раціоналізм і «навіть ідею Європейського Союзу». І якщо Україна чинить опір Росії від імені цих західних цінностей, то Кант фактично несе відповідальність і за український опір Росії.
7. Наша відповідь на часто повторюваний аргумент проти українського опору — «Україна не має шансів перемогти Росію» — має змінитися на старий девіз прихильників Опору: якщо чиниш опір агресії й даєш відсіч, можеш програти; якщо не чиниш опору, ти вже програв.
8. Європа вже була колискою фашизму, тепер він повертається під маскою нового популізму; російський євразійський проект — нав’язана державою ідеологія, яка стикається з сильним опором, прихованим державним придушенням; у самих США ми спостерігаємо нові форми опозиції «трампізму» на локальному рівні, від Нью-Йорка до Міннеаполіса; в Ірані шиїтський режим знову і знову змушений придушувати повстання. Саме тому, як універсалісти, ми повинні шукати союзи між тими, хто в Європі захищає спадщину Просвітництва, і тими, хто в мусульманських країнах протистоїть релігійному гнобленню (не тільки жінок) — і так далі.
9. Вибір між іранським режимом і США Трампа також є хибним: вони обидва належать до одного й того ж глобального світу. Тому цілком зрозуміла мовчазна більшість в Ірані (придушувана владою), яка відкидає режим, але водночас скептично ставиться до дій США та Ізраїлю — їхня позиція не диктується ані надією, ані відчаєм, а скоріше невпевненістю та страхом.
10. В ідеальному світі ми повинні почати з арешту Путіна, Нетаньяху… і самого Трампа. Разом з Мадуро вони всі повинні сидіти в одній камері Міжнародного трибуналу з військових злочинів у Гаазі — я впевнений, їм буде легко спілкуватися, вони розмовляють однією політичною мовою!
11. Найнебезпечніша несвобода — це несвобода, яку ми сприймаємо як свободу, або, як сказав Гете два століття тому: «Ніхто не перебуває в більш безнадійному рабстві, ніж ті, хто помилково вважає себе вільними».
12. Одним із останніх проявів кризи ліберальної демократії стало виникнення нового типу лідерів, яких Да Емполі називає «хижаками»: 22 лідери, як демократично обрані, так і автократи, які здійснюють владу, ігноруючи традиційні звичаї або правову систему, щоб кардинально перетворити країну. ...дозвольте мені зосередитися на Букеле.
Букеле став президентом у липні 2019 року і відразу реалізував План територіального контролю, щоб знизити рівень вбивств у Сальвадорі, який становив 38 на 100 000 осіб. За перший рік перебування Букеле на посаді президента кількість вбивств скоротилася на 50%. Після того як у березні 2022 року за одні вихідні бандити вбили 87 осіб, Букеле розпочав загальнонаціональну кампанію з боротьби з бандами, і до грудня 2024 року було заарештовано понад 85 000 осіб, імовірно пов’язаних із бандами.
Як йому це вдалося? Члени банд у Сальвадорі мали татуювання, що чітко вказували на їхню приналежність до банди та становище в ній, і Букеле просто заарештував усіх чоловіків із татуюваннями та помістив їх у великі в'язниці, де вони не мають особистого життя і утримуються невизначений час; він навіть розширює ці в'язниці, щоб приймати осіб з інших країн (наприклад, нелегальних іммігрантів із США). Результати не забарилися: рівень вбивств у Сальвадорі знизився до 1,9 вбивств на 100 000 осіб у 2024 році, що є одним із найнижчих показників у Америці. Букеле балотувався на переобрання у 2024 році й переміг, набравши 85% голосів… Критики скаржаться, що Сальвадор пережив відступ від демократії під керівництвом Букеле, однак ця критика не враховує суті, тому що Букеле відкрито підкреслює порушення демократичної правової системи, вказуючи на те, що саме так він досяг успіху, і виборці в переважній більшості з ним згодні…
... Нам усім потрібні такі рішучі дії, але не хижацьким чином — а якщо це єдиний шлях, що залишився для нас, ми дійсно приречені.
13....Як нещодавно висловився Бруно Латур: «L’Europe est seule, oui, mais seule l’Europe peut nous sauver». Європа самотня, так, але тільки Європа може нас врятувати.
ДОВІДКА
Сла́вой Жи́жек (словен. Slavoj Žižek; нар. 21 березня 1949 р., Любляна, СФРЮ) — словенський культуролог і соціальний філософ фрейдо-марксистського спрямування.
Брав участь у заснуванні Ліберально-демократичної партії, від якої балотувався на посаду президента Словенії у квітні 1990 року, але безуспішно (посів четверте місце з чотирьох можливих). Міжнародну популярність принесла Жижеку книга «Піднесений об’єкт ідеології» (1989), яка вийшла одночасно в Лондоні та Нью-Йорку. Вона витримала десяток перевидань англійською мовою і була перекладена в багатьох країнах світу. З цього часу виникає постійний інтерес англо-американської університетської філософії до праць Жижека.
Жижек займає відверто політичну і часто полемічну позицію, що допускає нешанобливий стиль і незвичайні публічні виступи: він поєднує претензії високої теорії з манерами рок-зірки, користуючись увагою ЗМІ.
Філософія Жижека стверджує повернення класичного суб’єкта філософії в дусі його модерного розуміння в німецькій класичній філософії, однак це повернення здійснюється в парадоксальному ключі: лаканівська децентрація та відчуження — неможливість позитивного існування, непереборна «нестача» через фундаментальну нездатність задоволення бажання — є іманентними характеристиками суб’єкта. Творчість Жижека спрямована проти провідних теоретиків сучасного ліволіберального академічного середовища (Жак Дерріда,Мішель Фуко, Юрген Габермас, Джорджо Агамбен, Жиль Дельоз).
Складні й численні праці Жижека містять масу епатажних елементів, які, з одного боку, сприяють його популярності, а з іншого — заважають послідовній критиці. Перші критичні праці про Жижека з’явилися лише на початку XXI століття. Ймовірно, найслабший аспект його підходу, схожий, за оцінкою дослідника Девіда Веста, на сектантський марксизм, полягає у схильності оголошувати альтернативні теорії мимовільними «пособниками» панівного політичного порядку.
У 2013 році відбулася полеміка Жижека та американського лінгвіста і філософа Ноама Хомського, під час якої Хомський заявив, що серед європейських філософів Жижек є «крайнім прикладом» порожнього інтелектуального «позерства».
«Культовим філософом» і «живим класиком психоаналізу» називали його у 2024 році на Бі-Бі-Сі.
Улюблені фільми Жижека:
«Меланхолія»
«Запаморочення»
«Психо»
«Неприємності в раю»
«Людина з кінокамерою»
«Вікінги»
«О 3:10 до Юми»
«Вознесіння»
«Короткі історії»
«Випадок»
Опитування Sight & Sound (2022)
142