© Facebook Денис Пілаш
Угорський письменник Ласло Краснагоркаї (László Krasznahorkai) став лауреатом Нобелівської премії з літератури 2025 року — за його переконливий і візіонерський доробок, який посеред апокаліптичного жаху підтверджує силу мистецтва. Автор, народжений 1954 року в місті Г’юла (Угорщина), відомий своїми складними, медитативними романами, що досліджують межі людського розуму та безумства. Його стиль вирізняється довгими, розгалуженими реченнями та відчуттям філософської катастрофи. Найвідоміші твори Краснагоркаї — Sátántangó (Сатанинське танго) та The Melancholy of Resistance (Меланхолія опору) — стали основою для культових фільмів режисера Бели Тара й визначили його як одного з найважливіших європейських письменників кінця ХХ століття. Для українських читачів добрі новини: перекладач Олександр Вешелені підготував український переклад роману Меланхолія опору, який готується до видання у видавництві Комора. Раніше з’явилися українські переклади кількох його есеїв із книги Світ іде (2017).
Розмірковує Денис Пілаш:
Нобелівська премія угорському письменнику Ласло Краснагоркаї (Krasznahorkai László) підтримує високу пропорцію нобелівських лауреатів із Угорщини. Лише нещодавно Ференц Краус був серед нобеліантів за аттосекундну фізику, а Каталін Каріко — за створення мРНК-вакцин проти COVID-19. З літератури востаннє премію отримували в 2002 — в особі Імре Кертеса (вимовляється Кертийс), який вижив у концтаборах Аушвіц і Бухенвальд. І покійний Кертес, і Краснагоркаї (до слова, теж єврейського походження, яке його батько був змушений приховувати) критикували авторитарне націонал-консервативне правління Орбана, поширені в суспільстві шовінізм і конформізм.
Власне, в українському інформпросторі Краснагоркаї згадували завдяки його цьогорічним інтерв’ю, де він називав орбанівський режим «дурдомом», жахався його позицією щодо російського вторгнення в Україну («як країна може бути нейтральною, коли росіяни вторгаються в сусідню країну, і як можна називати вбивства людей "внутрішньою справою слов'ян"?» https://yalereview.org/.../l%C3%A1szl%C3%B3-krasznahorkai...) чи згадував, що плює в яхти російських олігархів.
Та що там, у його нещодавньому оповіданні «Янгол пролетів над нами» («Angyal szállt el felettünk» https://litera.hu/.../kezdd-prozaval-krasznahorkai-laszlo...) дія відбувається під час війни, в якій нам доводиться виживати, із згадками Попасної та Бучі. Український солдат в окопі, аби не дати пораненому побратиму в окопі відрубитися, веде з тим постійну розмову, яка представляє собою потік свідомості в стилі пінкерівського самозаспокоєння із статистикою невпинного прогресу людства, що переривається короткими приреченими репліками товариша. Україна фігурувала і в давніших творах автора — наприклад, оповіданні «Банкіри».
Але загалом Краснагоркаї найбільше відомий завдяки своїй тривалій співпраці зі славетним кінорежисером Белою (Бийлою) Тарром — той екранізував романи «Шатантанго» і «Меланхолія спротиву» (фільм «Гармонії Веркмайстера»), а також зняв «Туринського коня» і ще кілька стрічок за сценаріями цього автора. Творчіть Краснагоркаї здається такою ж похмурою й апокаліптичною, як і в його візаві Тарра — не дивно, що вони спрацювались. Це відчуття не полишає і в його творах, які починаються «побутово», але відкривають величезну кількість нашарувань — як у «Війні і війні», в роботі над якою автору стали в пригоді поради Аллена Ґінзберґа, в котрого він саме вписувався під час своїх тривалих подорожей. І все ж, якщо теж живеш у Центрально-Східній Європі, бачиш у його творчості більше в'їдливо-сатиричного й екзистенційного, ніж просто песимістичного.
@Facebook Комора
©
93