© Facebook Ukrainian Institute - Український інститут
У паризькій Cinémathèque française триває масштабна ретроспектива, присвячена Олександру Довженко — одній із ключових постатей українського та європейського кінематографа ХХ століття. Проект відкрився інавгураційним фільмом-концертом навколо стрічки «Земля», який супроводжував живий виступ культового українського гурту ДахаБраха. Вечори в Кіноматеці перетворюються на глибоку емоційну подорож крізь українські ландшафти й смисли: поетика кадру, ритм природи та візіонерська мова Довженка формують досвід, що виходить за межі традиційного кіноперегляду. «Земля» постає не лише як класика німого кіно, а як фільм повернення — до відповідальності за власну історію, за простір, у якому можливі гідність і витривалість навіть у часи випробувань. Ретроспектива триватиме до 30 січня та охоплює покази фільмів, публічні лекції та фільм-концерт. У центрі програми — Довженко як перша велика постать українського кіно, лірик і новатор, чия «українська трилогія» — «Звенигора» (1928), «Арсенал» (1929) та «Земля» (1930). Французькі кінокритики описують фільми Олександра Довженка як поетичне й водночас трагічне осмислення України — землі водночас спустошеної та родючої, пекельної й райської. У стрічках «Арсенал» і «Земля» постає країна, виснажена війнами, голодом і втратами, де природа й людське тіло стають символами історичних катастроф. Довженка переслідує страх знищення батьківщини; він болісно реагує на події Другої світової війни та прагне зберегти на екрані образ страждання й пам’яті, навіть тоді, коли офіційна цензура вимагала героїчних сюжетів. Поруч із ними представлені й пізніші роботи режисера: «Іван» (1932) - розповідає про індустріалізацію та глибоку трансформацію суспільства в умовах жорсткого ідеологічного тиску. «Аероград» (1935) - поєднує елементи утопії, героїчного епосу та політичної алегорії, а «Щорс» (1939) — історико-біографічна стрічка, але з характерною для Довженка образною мовою. Попри цензуру, переслідування й фактичну заборону знімати, Довженко залишив по собі унікальну кіномову.
Олександр Довженко (1894–1956) — український кінорежисер, сценарист і письменник, один із засновників поетичного кіно та ключових новаторів світового німого кінематографа.
The retrospective of Oleksandr Dovzhenko’s films was presented as part of the Ukrainian Seasons programme in France
At the Paris Cinémathèque française, a large-scale retrospective dedicated to Oleksandr Dovzhenko — one of the key figures of twentieth-century Ukrainian and European cinema — is currently underway. The project opened with an inaugural film-concert centred on the film Earth, accompanied by a live performance from the iconic Ukrainian band DakhaBrakha. Evenings at the Cinémathèque have turned into a deep emotional journey through Ukrainian landscapes and meanings: the poetics of the frame, the rhythm of nature and Dovzhenko’s visionary language create an experience that goes far beyond a traditional film screening. Earth emerges not only as a classic of silent cinema, but as a film of return — to responsibility for one’s own history and for a space where dignity and resilience remain possible even in times of trial. The retrospective runs until 30 January and includes film screenings, public lectures and an additional film-concert. At the centre of the programme stands Dovzhenko as the first great figure of Ukrainian cinema — a lyrical artist and innovator whose Ukrainian trilogy — Zvenyhora (1928), Arsenal (1929) and Earth (1930) — shaped a distinctive cinematic vision. French film critics describe Dovzhenko’s work as a poetic yet tragic reflection on Ukraine — a land both devastated and fertile, infernal and paradisiacal at once. In Arsenal and Earth, the country appears exhausted by wars, famine and loss, where nature and the human body become symbols of historical catastrophe.
Alongside these films, the retrospective also presents the director’s later works: Ivan (1932), which explores industrialisation and the profound transformation of society under intense ideological pressure; Aerograd (1935), combining elements of utopia, heroic epic and political allegory; and Shchors (1939), a historical-biographical film that nonetheless retains Dovzhenko’s characteristic visual language. Despite censorship, persecution and an effective ban on filmmaking, Dovzhenko left behind a unique cinematic language.
Oleksandr Dovzhenko (1894–1956) was a Ukrainian film director, screenwriter and writer, one of the founders of poetic cinema and a major innovator of world silent film.
©
559