©
Блокування школи у передмісті Парижа через нестачу вчителів за кілька тижнів переросло в масштабний загальнонаціональний протест. 6 жовтня на вулиці французьких міст вийшли сотні тисяч людей — школярі, студенти, вчителі, батьки та профспілкові активісти. За даними Міністерства внутрішніх справ, у демонстраціях взяли участь 266 тисяч людей, з них 56 тисяч — у Парижі. Організатори назвали цифру 450 тисяч. За цей день було затримано 488 людей, 43 правоохоронці дістали поранення. За кадрами барикад, сльозогінного газу й сутичок стоїть значно серйозніша проблема. Французькі підлітки говорять про те, з чим стикаються щодня: нестачу вчителів, переповнені класи, зношені будівлі, надмірне навчальне навантаження та тривогу через вступ до університету.
www.rcalaradio.com
Рух виник 21 вересня в одному з ліцеїв Кретейля, передмістя Парижа. Учні протестували через нестачу педагогів та відсутність заміни для вчителів, які не могли проводити заняття. Жодна політична партія не оголошувала загальнонаціональної кампанії, не було й нової реформи, проти якої традиційно могли б виступити школярі. Протест почав поширюватися сам — спочатку на інші школи паризького регіону, а потім по всій країні. Le Monde називає нинішній рух одним із наймасштабніших молодіжних протестів Франції за останні десятиліття. Його особливість у тому, що він виник у передмістях, на початку навчального року і без єдиного організатора. Приблизно за десять днів рух охопив сотні ліцеїв.
Ле Корбюзьє в Обервільє, на північ від Парижа, 1 жовтня 2026 року. Фото: Getty Images / LOU BENOIST / AFP
Вимоги учасників у різних містах подібні: менше учнів у класах, більше вчителів, своєчасна заміна відсутніх педагогів, коротший навчальний день і нормальні умови в самих школах. Окреме місце займає Parcoursup — система вступу до закладів вищої освіти. Учні вважають її непрозорою і такою, що посилює стрес та нерівність. «Ми не роботи» — одне з гасел протесту. Соціологи з Університету Тура, які досліджували настрої школярів, вбачають у нинішній мобілізації передусім реакцію на погіршення умов навчання та зростання навантаження. За їхніми даними, лише 40% опитаних школярів мають високий рівень психологічного благополуччя, а 70% потерпають від нестачі сну, пов’язаної з навчальним стресом.Проблеми французької освіти видно не лише зі статистики, а й у самих школах. Середній вік французьких ліцеїв становить близько 61 рік, професійних — близько 71. Лише близько 15% таких будівель були збудовані або капітально відремонтовані після 2015 року. У багатьох школах погано працює вентиляція, протікають дахи, бракує місця, а приміщення не пристосовані до дедалі сильнішої спеки.
Federation CGT des Societes d'Etudes
Особливо гостро це відчувається у бідніших районах, де школи часто мають гірші умови, а діти з малозабезпечених сімей — менше можливостей. Для Франції, яка традиційно розглядала державну освіту як один із головних механізмів соціальної рівності, це особливо болюча проблема: школа дедалі менше компенсує нерівність, зумовлену місцем проживання та соціальним походженням. Саме тут протест виходить за межі проблем шкільної інфраструктури. Parcoursup став символом тривоги старшокласників щодо майбутнього. За даними дослідження Institut Montaigne, які наводить Le Monde, 77% молодих людей у 2024 році заявили, що система викликає у них стрес, а 21% виступили за її скасування.
Напис на центральному плакаті: «Еліта у зв'язці" — щоб гнати нас маршем, Parcoursup — щоб відсіювати нас на старті, А поліція — щоб закрити нам роти»
" Перший у зв'язці» (Premier de cordée) вислів має політичний підтекст, коли у 2017 р.президент Франції Еммануель Макрон використав цей образ для виправдання своїх економічних реформ (зокрема, скасування податку на багатство). Його логіка була такою: не можна оподатковувати багатіїв занадто сильно, адже вони — «перші у зв'язці».Federation CGT des Societes d'Etudes
Соціальне походження й надалі істотно впливає на освітні перспективи французької молоді. Тому за вимогою кращих умов навчання стоїть ширше питання: чи справді французька освіта дає всім однаковий шанс на майбутнє? Французький уряд, схоже, спочатку недооцінив масштаб невдоволення. Прем’єр-міністр Себастьян Лекорню згодом визнав, що занепокоєння школярів є реальним, і оголосив про низку кроків у відповідь на їхні вимоги. Зокрема, уряд пообіцяв переглянути Parcoursup, щоб зробити систему прозорішою, а також запропонував провести в ліцеях спеціальні півдня відкритого обговорення проблем освіти.
Federation CGT des Societes d'Etudes
Тим часом до школярів приєднуються студенти, батьки, вчителі та профспілки. 6 жовтня протести торкнулися близько 40% державних закладів вищої освіти. Отже, рух поступово виходить за межі суто шкільних вимог і перетворюється на ширше невдоволення станом державної освіти. Водночас дедалі більшим джерелом напруги стає реакція правоохоронців. У різних містах поліція застосовувала сльозогінний газ та інші засоби для розгону демонстрантів. Влада пояснює це підпалами, нападами на поліцейських і пошкодженням майна. За даними, оприлюдненими 5 жовтня, від початку руху постраждали 215 учнів, 85 працівників освіти та 715 поліцейських і жандармів. Французька інспекція поліції IGPN відкрила десять розслідувань щодо дій правоохоронців.
Один із плакатів, який цитує The Guardian, передає цей настрій точніше за будь-які політичні заяви: «Я хотів би хвилюватися через контрольну з математики, а не через своє майбутнє».
What lies behind France’s mass youth protests?
What began on 21 September as a school blockade in a Paris suburb over teacher shortages has grown into one of France’s largest youth protest movements in decades. On 6 October, hundreds of thousands took to the streets, joined by students, teachers, parents and trade union activists. According to the Interior Ministry, 266, 000 people demonstrated nationwide, including 56,000 in Paris. Organisers put the figure at 450,000. There were 488 arrests and 43 police officers were injured that day.
Behind the images of barricades, tear gas and clashes lies a more fundamental grievance. French teenagers are protesting conditions they experience every day: teacher shortages, overcrowded classrooms, deteriorating school buildings, heavy workloads and growing anxiety about their prospects after school.
The movement began at a lycée in Créteil, southeast of Paris, where students protested over a lack of teachers and the failure to replace absent staff. No political party had called a national campaign, nor was there a new education reform to oppose. The protests spread spontaneously from schools across the Paris region to hundreds of lycées nationwide. Their demands are remarkably consistent: smaller classes, more teachers and replacements for absent staff, shorter school days and decent conditions in school buildings. “We are not robots” has become one of the movement’s defining slogans.
The sociologists studying the mobilisation at the University of Tours see it primarily as a collective response to worsening learning conditions and rising academic pressure. Their research found that only 40% of surveyed students reported high psychological wellbeing, while 70% experienced sleep deprivation linked to school-related stress.
The physical state of France’s schools reinforces the sense that the system is failing. The average lycée building is around 61 years old, rising to about 71 years for vocational schools; only around 15% were built or comprehensively renovated after 2015. Poor ventilation, leaking roofs, overcrowding and inadequate protection from increasingly intense heat are common problems. The burden is particularly heavy in poorer areas, where schools often have worse facilities and pupils from disadvantaged backgrounds face fewer opportunities. For a country that has long viewed public education as a key instrument of social mobility, this raises a deeper question: does the French school system still offer young people an equal chance of a future?
That anxiety is embodied by Parcoursup, the university admissions platform that students say is opaque and stressful. Data from the Institut Montaigne, cited by Le Monde, found that 77% of young people surveyed in 2024 said Parcoursup caused them stress, while 21% favoured abolishing it.
Social background continues to shape educational prospects. The protest therefore goes beyond buildings, staffing and timetables: it reflects a growing fear that the education system can no longer compensate for inequalities linked to where young people live or the families they come from.
The government initially appeared to underestimate the depth of the anger. Prime Minister Sébastien Lecornu has since acknowledged that students’ concerns are genuine and promised changes, including a review of Parcoursup to make it more transparent and simpler. He has also announced special half-days in lycées to allow students and school leaders to discuss their concerns. The movement is meanwhile drawing in university students, parents, teachers and unions, turning a school protest into a broader challenge to the state of public education. On 6 October, student demonstrations also spread across universities. The police response has become a second source of tension. Tear gas and other crowd-control measures have been used in several cities, with authorities citing attacks on officers, fires and damage to property. By 5 October, the government said 215 students, 85 education workers and 715 police officers and gendarmes had been injured since the movement began. Ten investigations had been opened by France’s police watchdog, IGPN. One protest placard, quoted by The Guardian, captures the mood more sharply than any political speech: “I wish I could worry about a maths test, not about my future.” What began as anger over missing teachers has therefore become something much larger: a generation questioning whether the French education system is still capable of preparing it for the future.
15